Після того, як професор влаштував аварію на рівному місці, він заспокоїв водія «жигуля», мовляв, молода людина, не переживайте, мій син відновить вашу машину, буде ще краще, ніж до того, як ви мали щастя зі мною познайомитися. Терпило відразу зрозумів, як йому пощастило, тому що якщо вирішувати справу по суду, пенсіонер буде виплачувати йому гроші за ремонт і моральну шкоду в протягом не одного року.
Тоді було прийнято так: винний в аварії віддавав Терпила права і отримував їх назад після того, як відремонтував лайбу. Так що професор книжку на вимогу водія «жигуля» віддав йому своє водійське посвідчення, побачивши якого на того напало косоокість. Посвідчення водія представляло собою стародавню папір з фотографією молодого людини, який мав право керувати чим завгодно, від мотоцикла до вантажівки. І той молодий чоловік на фотографії був зовсім несхожий на старезного діда, що зазнав на міцність своєї старої «Волгою» останнє досягнення вітчизняного автопрому ...
Що цікаво, в тоталітарному Радянському Союзі, де влада прагнула взяти під ковпак всіх разом і кожного окремо, нікому не приходило в голову змушувати водіїв міняти посвідчення навіть заради того, щоб елементарно здерти з нього гроші. Більш того, всі, за що нині доводиться платити на кожному кроці, було тоді зовсім безкоштовним. Більшу частину свого життя я прожив в тій країні, де міняв документи лише одного разу, коли протягом півгодини, в декількох кварталах від свого будинку, здав старий паспорт і отримав новий.
Мені було років тринадцять, коли обзавівся «Верховиною», тоді це був останній писк моди у Пацанва з нашого хутора. Ми ганяли на цих мопедах, але дуже швидко нарвалися на неприємність. Дільничний зібрав нас в Червоному куточку на Баранова, 17, де влаштував розгін: мовляв, ганяєте постійно і тріщить, як жуки, все люди скаржаться. Ніяких документів на право керування мопедами тоді не було потрібно, а за їх кермо можна було сідати коли кому спаде на думку, так що інших заходів впливу на нас, крім профілактичної бесіди, у міліції просто не було.
Зате з автомобілями все було куди складніше, ніж навіть сьогодні. Тоталітарний режим змушував мільйони людей абсолютно безкоштовно вчитися водінню, напевно тільки для того, щоб використовувати це потенційне гарматне м'ясо в якості водіїв танків, бронетранспортерів, самохідних знарядь і ракетних установок в той самий час, коли СРСР буде повністю готовий перейти від холодної війни до гарячої. Не кажучи вже про вузи, майже в кожному з яких була військова кафедра, де готували майбутніх офіцерів, водійські посвідчення на шару отримували не тільки студенти, але навіть багато школярів. Тоді в школах був такий предмет «Труд», який в старших класах конкретизировался. У школі мого сусіда Яшки Фраермана він називався «Автосправа». Яшка отримав водійське посвідчення, в якому стояв штамп, який свідчив, що його власник не має права сідати за кермо до 18 років. Проте, я давав цьому школяреві свою машину, на якій він катався по нашій вулиці, де даішників зроду не бувало. У 18 років Яшка пішов в армію, служив водієм ...
У нинішньому році я повинен змінити своє водійське посвідчення. Наївно вважав, що на мені просто хочуть в черговий раз заробити, як прийнято в нових історичних реаліях. Думав, що досить, як за часів тоталітаризму, прийти куди потрібно, здати старий паспорт і отримати новий, заплативши на місці аж 2 рубля. Зрозуміло, що сьогодні від них навіть аж 10 гривні не відмажешся, це в бібліотеці Горького такі розцінки при заміні колись безкоштовного читацького квитка. Чого здавалося б простіше? Гадав все буде, як в тій бібліотеці: здав старий квиток, мене сфоткали, дали шмат пластика, взяли бабки - і всіх справ. Не тут то було…
За часів сталінського свавілля права в ГУЛАГу безправні зеки отримували абсолютно безкоштовно.
Щоб отримати такий же шмат пластика замість водійського посвідчення потрібно подати до реєстраційно-екзаменаційного підрозділу ДАІ такий набір документів:
1. Посвідчення водія на бланку, затвердженому органом виконавчої влади Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
2. Паспорт громадянина України (за наявності; закордонний паспорт або його копію).
3. Екзаменаційну картку водія.
4. Медичну довідку встановленого зразка про придатність до керування транспортним засобом відповідної категорії.
5. Дві кольорові фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см.
6. Квитанцію про сплату за бланкову продукцію та послуги Державтоінспекції.
Судячи з досвіду мого кореша, чергова витівка черговий батьківщини в черговий раз заробити на рівному місці обійдеться мені в пару вирваних з життя днів, грудку вимотаних нервів і під сотку баксів.
Однак, знаючи нинішні здатності Меліхов, зазначені у статті «Невідома перемога радянських дисидентів» ( http://profe-12.livejournal.com/256129.html ), Залишається тільки радіти, що поки для заміни водійського посвідчення не потрібно їхати до Києва.
Чого здавалося б простіше?